Про реформування системи охорони праці висловлює свої думки начальник управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області Орест Климкович:

«Визначальним чинником стабільного розвитку країни є не тільки рівень національного доходу, розвитку виробничої й соціальної сфери, а й загальний стан охорони здоров'я, та й охорони праці.

Кожний суб'єкт господарювання, запроваджуючи певний бізнес, не забуває про виконання працівниками роботи з дотриманням ними охорони праці. Але перш за все, розуміє охорону праці, як створення робочих місць для працюючих, забезпечення їх оплатою праці. Коли ж говориться про запровадження чи створення системи управління охороною праці на підприємстві, керівники підприємств ставляться до цього питання досить легковажно.

Нагадаю, що питання охорони праці регулюється Законом України «Про охорону праці» та іншими нормативно-правовими актами, яких повинні дотримуватися керівники підприємств, установ і організацій.

Так, роботодавець має створити службу з охорони праці або призначити відповідних фахівців для виконання такої роботи. Найбільше уваги питанням охорони праці приділяють на потужних чи розвинутих підприємствах, а саме на енергетичних, залізничного транспорту, зв'язку, приладобудування, нафто-гірничо-хімічних та інших, де служби з охорони праці контролюють стан справ на підприємстві. Навпаки ж, не переймаються станом охорони праці приватні фірми, торговельні підприємства, підприємці, які використовують найману працю, не знають чи не хочуть знати про працівників, котрі б вели ділянку роботи з охорони праці. Дехто з них вважає, що користі від них мало. Але з іншого боку, коли трапляється нещасний випадок у приватника, звинувачення завжди лягає на плечі працівника, який не знав процесу технології виготовлення, правил поводження з машинами й механізмами, а також своїх обов'язків та функцій. На запитання «Хто навчив працівника методам роботи?» відповіді немає.

Треба більше уваги приділяти контролю за станом охорони праці органами влади, наглядовими структурами та громадськими організаціями. Роботодавець з іронією стверджує, що контролюючих державних органів більше, ніж осіб, які б відповідали за роботу з охорони праці на підприємстві. Мова про місцеві державні адміністрації, органи Держгірпромнагляду, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, адже кожна структура здійснює перевірки підприємств щодо стану охорони праці. Навіщо три ревізори з одного й того ж питання? Керівники підприємств пропонують об'єднати такі функції в одному органі. Тим більше, що всі вказані органи виступають від сторони держави. Крім цього, правильно було б проводити комплексні перевірки в складі трьох соціальних партнерів: держави, роботодавців, профспілок, а не індивідуально кожною стороною.

Боляче сприймає реорганізацію системи охорони праці Держгірпромнагляд, який бачить себе одноособовим контролюючим органом за охороною праці. З такою позицією не можна погодитися, вона є неприйнятною і не відповідає міжнародній практиці. Навпаки, є слушними пропозиції Федерації профспілок України щодо об'єднання повноважень наглядових державних органів у сфері праці.

Разом з тим, слід змінити відношення роботодавця до охорони праці, стимулювати його на створення безпечних та нешкідливих умов праці із запровадженням економічних важелів впливу, а саме підвищувати чи знижувати страховий тариф залежно від стану охорони праці, а не ставити перед ним у категоричній формі вимогу про забезпечення охорони праці з погрозами, в разі її невиконання, про застосування примусових заходів чи фінансових покарань.

Щодо підготовки молодих кадрів, точніше, спеціалістів з охорони праці для підприємств. На Львівщині готують таких фахівців два вищих навчальних заклади: Національний університет «Львівська політехніка» і Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. Сьогодні склалася тенденція скорочення кількості навчальних годин в окремих закладах, деякі дисципліни з питань охорони праці вилучаються, що негативно впливає на знання студентів. Вважаю, що більшість годин навчання повинно приділятися певним галузям виробництва, потрібно запровадити тісний зв'язок навчального закладу й підприємства, яке потребує відповідних фахівців з охорони праці, ставити питання про відпрацювання спеціалістами на підприємствах не менше трьох років за фахом після закінчення навчального закладу. Це дасть можливість чітко визначитися абітурієнтові у виборі майбутньої професії, підприємству одержати гарантію в забезпеченні кадрами. Слід було б відновити систему підвищення кваліфікації для працюючих інженерів з охорони праці у вишах, поєднувати теоретичні знання з практичними навичками, що сприятиме підвищенню рівня знань у них.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці повинне передбачатися у державному і місцевому бюджеті окремим рядком. На мою думку, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань повинен брати участь у фінансуванні заходів, передбачених державними цільовими, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища та ін.

Кожному працівникові необхідна впевненість у безпечній та нешкідливій праці. Тому сторони соціального партнерства повинні вжити всіх заходів на поліпшення умов праці на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності та обсягів робіт, які виконуються ними.

Культура безпеки – це коли люди знають, як працювати, поважають безпеку свою і людей, з якими вони працюють, це солідарність, а також індивідуальна відповідальність і для працівника, і для роботодавця.»