Про стан охорони праці на підприємствах невиробничої сфери Вінницької області розповідає начальник управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області Михайло Олійник:

«Як відомо на будь-якому виробництві існує небезпека травматизму, що є однією з проблем нашого суспільства. Так, травматизм ділить з онкологічними захворюваннями 2-3 місце у загальній структурі летальності (на першому місці - смертність від захворювань серцево-судинної системи). При чому за останні роки намітилася тенденція до виходу травматизму на чисте друге місце. Травматизм займає 3 місце серед причин непрацездатності. У чоловіків травми зустрічаються вдвічі частіше, ніж у жінок, а у чоловіків молодше 40 років займають 1 місце в структурі загальної захворюваності.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» на кожному підприємстві із числом працівників 50 і більше осіб роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме: створює відповідні служби і призначає посадових осіб, що забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов'язки, права й відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їхнє дотримання.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, що мають відповідну підготовку. У випадку, якщо кількість працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні фахівці на договірних засадах, що мають відповідну підготовку.

Це для того, щоб мінімізувати відповідальність роботодавця, документація підприємства з питань охорони праці повинна відповідати чинним Законам, нормам і правилам, проводитися інструктажі.

Потім все інше (навчання, медогляди, атестація робочих місць, засоби захисту тощо) залежить від обсягів коштів на охорону праці, на жаль, такі реалії.

Зазвичай тільки після аварій, нещасних випадків, перевірок і одержання Приписів на усунення недоліків керівники підприємств займаються розробкою документації підприємства з питань охорони праці. Зроби вони це раніше - уникли б багатьох проблем, у тому числі і нещасних випадків. Адже, в процесі розробки документації визначається як порядок виконання робіт, так і відповідальність керівників та виконавців.

Часто функції фахівця по охороні праці виконуються по сумісництву особами без відповідної підготовки або таких взагалі немає. У результаті - на більшості підприємств немає необхідної документації із питань охорони праці, не говорячи вже про наявність дозволів на початок (продовження) виконання роботи чи експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки, норми та правила попросту ігноруються як керівниками, так і виконавцями...

Останнім часом викликає занепокоєння стан охорони праці та ставлення окремих керівників до вирішення питань безпеки праці на підприємствах невиробничої сфери.

Так, із загальної середньооблікової чисельності працюючих у Вінницькій області на початок поточного року (388 064 особи) більше половини – працівники невиробничої сфери.

Проведений аналіз стану виробничого травматизму за минулий рік свідчить про те, що із загальної кількості травмованих, 308 осіб, більше третини складають працівники невиробничої сфери.

Якщо у 2008 році у цій сфері на виробництві було травмовано 107 осіб, з них 3 зі смертельним наслідком, то у минулому році кількість травмованих зменшилась на 6 осіб, а смертельний травматизм залишився на тому ж рівні – 3 загиблих.

Такий стан виробничого травматизму не може залишатись без уваги відповідних служб, що здійснюють нагляд за охороною праці.

Найбільша кількість травмованих у невиробничій сфері спостерігається в таких галузях, як:

- державні управління різного рівня – 31 постраждалий (30,7%);

- охорона здоров'я – 24 постраждалих (23,7%);

- торгівля – 13 постраждалих (12,9%), у тому числі 2 – зі смертельним наслідком;

- освіта – 7 постраждалих (7 %);

- діяльність фінансових установ – 3 постраждалих (3%), в тому числі 1 – смертельно;

- діяльність пошти та зв'язку – 3 постраждалих (3%);

- інші – 20 постраждалих (19,8%).

Основні види подій, що призвели до настання нещасних випадків:

- падіння потерпілого – 59 випадків (58%);

- дорожньо-транспортна пригода – 9 випадків (9%);

- падіння, обрушення, обвал предметів, матеріалів, будівель, споруд, їх елементів тощо – 9 випадків (9%);

- навмисне вбивство або травма, заподіяна іншою особою – 6 випадків (6%);

- дія предметів та деталей що рухаються, розлітаються, обертаються – 5 випадків (5%).

Головними причинами нещасних випадків є незадовільний технічний стан виробничих об'єктів, будинків, споруд, території, засобів виробництва і транспортних засобів (26 випадків травмування); порушення трудової і виробничої дисципліни, що полягає в порушенні вимог інструкцій з охорони праці працівниками та посадових інструкцій з охорони праці посадовими особами (20 випадків травмування); порушення правил дорожнього руху (9); недоліки під час навчання безпечним прийомам праці (8) та травмування внаслідок протиправних дій інших осіб (6).

Виходячи з основного показника виробничого травматизму – коефіцієнта тяжкості (К_т=64,9), бачимо, що на кожного травмованого в середньому припадає майже 65 днів втрати працездатності, тобто, майже всі зареєстровані нещасні випадки мають важкі наслідки.

Це в свою чергу свідчить про приховування нещасних випадків з легкими наслідками.

Такий високий рівень виробничого травматизму в галузях, де знаходяться підприємства, організації і установи з незначним ступенем ризику виникнення нещасних випадків, не міг залишитись поза увагою страхових експертів.

Так, протягом минулого року спеціалістами робочих органів Фонду у Вінницькій області здійснено майже 300 обстежень стану охорони праці підприємств, організацій та установ невиробничої сфери області. У ході здійснених перевірок виявлено більше 3000 порушень чинного законодавства з охорони праці, внаслідок чого роботодавцям надано відповідні подання.

Основними порушеннями, що були виявлені є:

- відсутність навчання та перевірки знань з охорони праці посадових осіб та працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки;

- відсутність інструкцій з охорони праці за професіями та видами робіт;

- виконання робіт підвищеної небезпеки без отримання дозволу Держгірпромнагляду.

Як висновок, можна сказати, що служби охорони праці на підприємствах невиробничої галузі створені формально, або взагалі відсутні.

Навіть в таких установах, як головне управління юстиції, державна судова адміністрація Вінницької області, податкова інспекція м. Вінниці, головне управління КРУ області, де чисельність працюючих понад 100 осіб, відсутні служби охорони праці та спеціалісти з охорони праці, або їх обов'язки покладено на зовсім далеких від цих питань людей, які не пройшли відповідне навчання та перевірку знань з охорони праці.

Разом з тим, в області є багато керівників, які з відповідальністю підходять до вирішення даних питань. На сьогодні можна відмітити установи поштового зв'язку, заклади медицини та освіти, де робота з охорони праці налагоджена на непоганому рівні, створені служби охорони праці та призначені відповідні спеціалісти, проводяться навчання та перевірки знань з питань охорони праці працівників.

Хотілося б звернутись до всіх керівників підприємств, установ, організацій невиробничої галузі та нагадати, що у більшості випадків життя їх підлеглих знаходиться у сфері їх відповідальності.»